Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1932-1933 років все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією.
День пам’яті жертв Голодомору «Колос правди» було проведено учнями та вчителями філії «Липниківський ЗЗСО І-ІІ ступенів» ОЗ «Мостиський ЗЗСО №1 І-ІІІ ступенів»
16 листопада, у Міжнародний день толерантності, є чудова нагода допомогти дітям зрозуміти інших, привідкрити завісу табуйованих тем та розвинути людяність.
З учнями 5 класу у філії"Липниківський ЗЗСО І-ІІ ступенів" 18 листопада було проведено виховну годину (класний керівник Світлицька В.Й.) на тему "Повага і толерантне ставлення до інших людей, людей з обмеженими можливостями".
Толерантність - це повага права іншого бути таким, яким він є.
19
листопада у філії «Липниківський ЗЗСО І-ІІ ступенів» проведено Національний
урок з безпеки дорожнього руху «Безпечна дорога додому», метою якого є профілактика
дорожньо-транспортного травматизму за участю дітей та усвідомлення необхідності
вироблення навичок дотримання правил поведінки на дорозі.
Сьогодні учні та учителі філії «Липниківський ЗЗСО
І-ІІ ступенів» віддали шану патріотизму й мужності громадян, які у листопаді
2013 року – лютому 2014 року встали на захист прав і свобод людини і національних
інтересів нашої держави.
Небесній Сотні Шана й молитви, За чисті душі, Що злетіли в небо. Їм шлях високий Боже, освіти. І в мирі, Господи, Прийми до Себе.
Філія "Липниківський ЗЗСО I-II ст." долучилася до написання XXI Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності "Слідом за пам'яттю".
Традиційно у цей день проводять загальнонаціональний диктант. Цьогорічний радіодиктант національної єдності буде вже 21-м.
Радіодиктант національної єдності-2021 | НАЖИВО | Читає Юрій АндруховичUA:Перший
Текст завжди унікальний, його розробляють спеціально, в середньому це 100-120 слів. Цього року у прямому ефірі на «UA: Перший» диктант читатиме письменник, автор тексту Юрій Андрухович.
Слідом за пам’яттю
Парк! Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював – такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний. Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на пів життя залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший, він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру… Я міг би тягнути й далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо минало – ні, пролітало, проносилося! – в парку, в його іноді аж до грудей високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви незлюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною й жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак поступово скидав ту червінь і жовтину, до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими передсвітанковими годинами до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
